Христиан Томазий: логика как учение о разуме

Abstract

В этой статье логика Томасия оценивается не с точки зрения формирования современной формальной логики, а как одна из первых попыток создать неформальную логику или теорию аргументации. Его реформа логики была частью его реформы философии, направленной на освобождение человека от предрассудков и появление нового творческого человека. Автор считает, что логику Кристиана Томасиуса нельзя рассматривать как психологическую или юридическую логику. Это скорее эпистемологический, который сосредоточен в основном на философском дискурсе. Цель такой логики состоит в том, чтобы отделить истинное от ложного, вероятное от невероятного. Он основан на антропологических основах. Его антропология построена на эпистемологических принципах эмпиризма и выполняет важнейшие функции: оно направлено против формализма и методизма традиционной логики. Понимаемая как учение о человеческом разуме, логика Томасия призвана служить инструментом критики в содержательном рациональном дискурсе, в том числе философском, и как таковой он становится основой всей его философии.

In this article the Thomasius’s logic is estimated not from the point of view of formation of modern formal logic, but as one of the first attempts to create a non formal logic or a theory of the argument. His reform of logic was a part of his reform of the philosophy directed to release of the person from prejudices and to emergence of a new creative person. The author considers that Christian Thomasius’s logic cannot be regarded as a psychological or a juridical logic. It is rather an epistemological one that is focused mainly on a philosophical discourse. The purpose of such logic consists in delimiting true from false, probable from improbable. It is based on the anthropological bases. His anthropology is constructed on the epistemological principles of empiricism and performs critical functions: it is directed against a formalism and methodism of traditional logic. Understood as the doctrine about human reason, Thomasius’s logic is called to serve as a tool of the criticism in a substantive rational discourse, including philosophical, and it, as such, becomes basis of all his philosophy.

У цій статті логіка Томазія оцінюється не в контексті становлення сучасної формальної логіки, а як одна з перших спроб побудови неформальної логіки чи теорії аргументації. Томазієва реформа логіки становила частину відповідної реформи філософії, спрямованої на звільнення людини від передсудів і на формування творчої особистості. Автор стверджує, що логіку Томазія не можна вважати психологічною чи психологічно-юридичною. Вона є радше теоретико-пізнавальною й орієнтована переважно на філософський дискурс. Мета такої логіки полягає у відокремленні істинного від хибного, ймовірного від неймовірного. Вона базується на антропологічних засадах. Побудована на гносеологічних принципах емпіризму, Томазієва антропологія здійснює критичні функції: вона спрямована проти формалізму й методизму традиційної логіки. Осягнута як вчення про людську рацію, логіка Томазія покликана служити інструментом критики у змістовному раціональному дискурсі, включно й зі філософським, і як така стає базисом усієї філософії.