Edwards on the Incompatibility of Divine Foreknowledge and Human Free Will
Анотації
In the book “Freedom of the Will”, Jonathan Edwards (1703-1758) put forward a strong argument
for theological fatalism. This argument, I suppose, can be considered as the universal basis for discussion
between Fatalists and Anti-Fatalists in the 20th century, especially in the context of the most powerful
argument for fatalism, introduced by Nelson Pike.
The argument of Edwards rests upon the following principles: (a) if something has been the case
in the past, it has been the case necessarily (Necessity of the past); (b) if God knows something (say
A), it is not the case that ~A is possible (Infallibility of God`s knowledge). Hence, Edwards infers that
if God had foreknowledge that A, then A is necessary, and it is not the case that someone could voluntarily
choose ~A. The article argues that (i) the Edwards` inference Kgp → □p rests upon the modal
fallacy; (ii) the inference „God had a knowledge that p will happen, therefore „God had a knowledge
that p will happen” is the proposition about the past, and hence, the necessarily true proposition“ is
ambiguous; thus, it is not the case that this proposition necessarily entails the impossibility of ~p; (iii)
it is not the case that p, being known by God, turns out to be necessary.
Thus, we can avoid the inference of Edwards that if Kgp is a fact of the past, then we cannot freely
choose ~p. It has also been shown that the main provisions of the argument of Edwards remain
significant in the context of contemporary debates about free will and foreknowledge (Theories of
soft facts, Anti-Ockhamism, theories of temporal modal asymmetry, „Timeless solution”).
Additionally, I introduce a new challenge for fatalism – argument from Brouwerian axiom. У праці «Свобода Волі» Джонатан Едвардс (1703-1758) висунув потужний аргумент на користь теологічного фаталізму. Цей аргумент, як я вважаю, можна розглядати як універсальний базис дискусій між фаталістами й антифаталістами ХХ століття, особливо в контексті найпотужнішого аргументу на користь фаталізму, представленого Нельсоном Пайком.
Аргумент Едвардса спирається на такі принципи: (а) якщо дещо відбулося в минулому, воно відбулося з необхідністю (Принцип необхідності минулого); (в) якщо Бог знає дещо (наприклад А), то невірно, що ~A є можливим (принцип безпомилковості божого знання). Отже, Едвардс висновує: якщо Бог мав передзнання, що A, то А є необхідним, і невірно, що будь-хто міг би вільно обрати ~A. У статті аргументується, що: (і) висновок Едвардса Kgp → □p засновується на модальній помилці; (іі) амбівалентним виявляється висновок «“Бог мав знання, що р трапиться, отже висловлювання ″Бог мав знання, що р трапиться″ є пропозицією про минуле, а отже, необхідно істинною пропозицією”; тому є хибним, що ця пропозиціє з необхідністю імплікує неможливість ~p; (ііі) невірно, що контингентна р, будучи знаною Богом, є необхідною.
Таким чином, ми можемо уникнути висновку Едвардса «якщо Kgp є фактом про минуле, то ми не можемо вільно обрати ~p». Продемонстровано, що головні положення Едвардсового аргументу зберігають свою значущість в контексті сучасних дискусій про передзнання і свободу волі (Теорії м`яких фактів, анти-оккамізм, теорії темпоральної асиметрії, теорія позачасового рішення. Окрім того, в статті був представлений новий виклик для фаталізму – аргу-мент від аксіоми Брауера.
URI:
http://ir.lib.vntu.edu.ua//handle/123456789/31651