Показати скорочену інформацію

dc.contributor.authorЛактіонова, А.uk
dc.contributor.authorLaktionova, A.en
dc.date.accessioned2022-06-22T12:33:37Z
dc.date.available2022-06-22T12:33:37Z
dc.date.issued2022
dc.identifier.citationЛактіонова А. Квайн, Ґудмен, Патнем: Гарвардська філософська школа [Текст] / А. Лактіонова // Sententiae. – 2022. – № 1. – С. 30-42.uk
dc.identifier.issn2075-6461
dc.identifier.issn2308-8915
dc.identifier.urihttp://ir.lib.vntu.edu.ua//handle/123456789/35489
dc.description.abstractУ статті наведено формальні й доктринальні підстави, що обґрунтовують існування “Гарвардської філософської школи” як реального історико-філософського феномену. До складу цієї школи автор включає Віларда Ван Ормана Квайна, Нелсона Ґудмена і Хіларі Патнема. Завданням даної статті є зіставлення концептуалізму, релятивізму і анти-реалізму Квайна, Ґудмена і Пантема, на засадах (нео)прагматистських тенденцій в їхніх філософських дослідженнях. Формальні підстави: усі ці філософи були професорами Гарвардського університету; до того ж, Квайн був викладачем Ґудмена і Патнема, а Ґудмен – Патнема. Доктринальні резони: (1) Квайн, Ґудмен і Патнем, кожен у свій специфічний прагматистський спосіб, стояли на позиціях релятивізму, анти-реалізму, концептуалізму, а також прагнули відокремитися від «культурного релятивізму»; (2) спільними наріжними концептами й тенденціями їхніх філософських досліджень можна вважати такі: концептуальна схема, невизначеність перекладу, інтерналістські критерії, онтологічна відносність тощо; (3) очевидна аналогія між стандартами подібності Квайна, стандартами правильності Ґудмена, стандартами для концептуальних схем Патнема. Таким чином, маємо сильні підстави розглядати Квайна, Ґудмена і Патнема як представників спільної філософської школи. Та роль, яку в їхніх доктринах відіграють ідеї Вільяма Джеймса, що теж свого часу викладав у Гарварді, принаймні гіпотетично дозволяє розширити межі цієї школи.uk
dc.description.abstractThe article offers formal and doctrinal reasons that prove the existence of the “Harvard Philosophical School” as a real historico-philosophical phenomenon. The author includes Willard Van Orman Quine, Nelson Goodman, and Hilary Putnam in this school. The aim of this article is to compare the conceptualism, relativism and anti-realism of Quine, Goodman and Pantem, on the basis of (neo)pragmatic tendencies in their philosophical studies. Formal reasons: all these philosophers were professors at Harvard University; in addition, Quine was a teacher of Goodman and Putnam, Goodman was a teacher of Putnam. Doctrinal reasons: (1) Quine, Goodman, and Putnam, each in his own specific pragmatic way, stood on the positions of relativism, anti-realism, conceptualism, and tried to separate themselves from “cultural relativism”; (2) common touchstone concepts and tendencies in particular in their philosophical investigations are: conceptual scheme, indeterminacy of translation, internal criteria, ontological relativity and others; (3) the obvious analogy between Quine's standards of similarity, Goodman's standards of correctness, and standards for Putnam's conceptual schemes. Thus, we have strong reasons to consider Quine, Goodman and Putnam as representatives of a common philosophical school. The role played in their doctrines by the ideas of William James, who also taught at Harvard, at least hypothetically allows us to expand the boundaries of this school.en
dc.language.isouk_UAuk_UA
dc.publisherВНТУuk
dc.relation.ispartofSententiae. № 1 : 30-42.en
dc.relation.urihttps://sententiae.vntu.edu.ua/index.php/sententiae/article/view/615
dc.subjectВілард Ван Орман Квайнuk
dc.subjectНелсон Ґудменuk
dc.subjectХіларі Патнемuk
dc.subjectВільям Джеймсuk
dc.subjectрелятивізмuk
dc.subjectреалізмuk
dc.subjectанти-реалізмuk
dc.subjectпрагматизмuk
dc.subjectнеопрагматизмuk
dc.subjectWillard Van Orman Quineen
dc.subjectNelson Goodmanen
dc.subjectHilary Putnamen
dc.subjectWilliam Jamesen
dc.subjectrelativismen
dc.subjectrealismen
dc.subjectantirealismen
dc.subjectpragmatismen
dc.subjectneopragmatismen
dc.titleКвайн, Ґудмен, Патнем: Гарвардська філософська школаuk
dc.title.alternativeQuine, Goodman, Putnam: the Harvard Philosophical Schoolen
dc.typeArticle
dc.relation.referencesBaghramian, M. (2004). Relativism. London; New York: Routledge. https://doi.org/10.4324/9780203645895en
dc.relation.referencesDewey, J. (1941). Propositions, Warranted Assertibility, and Truth. In Journal of Philosophy, 38(7): 169-186. https://doi.org/10.2307/2017978en
dc.relation.referencesFeyerabend, P. (1975). Against Method. London: New Left Books.en
dc.relation.referencesGoodman, N. (1978). Ways of Worldmaking. Indianapolis: Hackett Publishing Company. https://doi.org/10.5040/9781350928558en
dc.relation.referencesGoodman, N. (1984). Of Minds and Other Matters. Cambridge, MA: Harvard University Press.en
dc.relation.referencesGoodman, N. (1996). On Starmaking. In P. J. McCormick (Ed.), Starmaking: Realism, Anti-Realism, and Irrealism (pp. 143-150). Cambridge, MA: MIT Press.en
dc.relation.referencesJames, W. (1975). Pragmatism: A New Name for Some Old Ways of Thinking. Cambridge, MA: Harvard University Press.en
dc.relation.referencesPapineau, D. (1987). Reality and Representation. Oxford: Blackwell.en
dc.relation.referencesPutnam, H. (1981). Reason, Truth and History. Cambridge: Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9780511625398en
dc.relation.referencesPutnam, H. (1987). The Many Faces of Realism. La Salle, IL: Open Court.en
dc.relation.referencesPutnam, H. (1990). Realism with a Human Face. (J. Conant, Ed.). Cambridge, MA: Harvard University Press.en
dc.relation.referencesPutnam, H. (1992). Renewing Philosophy. Cambridge, MA: Harvard University Press. https://doi.org/10.4159/9780674042384en
dc.relation.referencesPutnam, H. (2000). The Threefold Cord: Mind, Body, and World. Cambridge, MA: Harvard University Press.en
dc.relation.referencesQuine, W. V. O. (1953). From a Logical Point of View. Cambridge, MA: Harvard University Press.en
dc.relation.referencesQuine, W. V. O. (1960). Word and Object. Cambridge, MA: MIT Press.en
dc.relation.referencesQuine, W. V. O. (1969). Speaking of Objects. In W. V. O. Quine, Ontological Relativity and Other Essays (pp. 1-25). New York: Columbia University Press. https://doi.org/10.7312/quin92204-002en
dc.relation.referencesQuine, W. V. O. (1974). Methods of Logic. London: Routledge.en
dc.relation.referencesQuine, W. V. O. (1975). On Empirically Equivalent Systems of the World. Erkenntnis, 9(3): 313-328. https://doi.org/10.1007/BF00178004en
dc.relation.referencesQuine, W. V. O. (1981). Theories and Things. Cambridge, MA: Harvard University Press.en
dc.relation.referencesQuine, W. V. O. (1984). Relativism and Absolutism. Monist, 67(3), 293-296. https://doi.org/10.5840/monist198467318en
dc.relation.referencesQuine, W. V. O. (1992). The Pursuit of Truth. Cambridge, MA: Harvard University Press.en
dc.relation.referencesQuine, W. V. O. (1993). Three Indeterminacies. In R. Barrett & R. Gibson (Eds.), Perspectives on Quine. (pp. 1-15). Oxford: Blackwell.en
dc.relation.referencesSiegel, H. (1987) Relativism Refuted: A Critique of Contemporary Epistemological Relativism. Dordrecht: Reidel. https://doi.org/10.1007/978-94-015-7746-5en
dc.identifier.doihttps://doi.org/10.31649/sent41.01.030


Файли в цьому документі

Thumbnail

Даний документ включений в наступну(і) колекцію(ї)

Показати скорочену інформацію