Створення освітнього середовища для розвитку соціальної компетентності здобувачів освіти через проектну культурно-дозвіллєву діяльність

Abstract

The article is devoted to researching the pressing issue of forming social competence in educational recipients, the necessity of which is growing due to the societal demand for socially adaptable youth capable of effective communication, leadership, and teamwork. The existence of a sharp contradiction between the high demands for the development of social skills and the insufficient development of pedagogical mechanisms for their targeted formation within the traditional educational system is substantiated. It is revealed that Project-Based Cultural and Leisure Activities (PC-LA) possess significant, yet unsystematically realized, potential for creating an authentic environment for social interaction. The relevance is further confirmed by the pedagogical expediency, as project work in the leisure sphere is the most natural and non-directive environment for training social roles, collective decision-making, and shared responsibility, which significantly enhances social experience. The purpose of the study is the theoretical substantiation, development, and experimental verification of a structural and functional model of the educational environment that promotes the effective development of social competence of educational recipients through the systematic implementation of PC-LA. The methodological basis of the research included the systematic, competencebased, and activity approaches. To achieve the goal, theoretical methods (analysis, synthesis, generalization of scientific sources, particularly regarding the competence approach and pedagogical technologies) and empirical methods were used, including pedagogical observation, surveys, testing (e.g., sociometry), modeling for constructing the educational environment, and a pedagogical experiment. The reliability of the results was ensured by mathematical and statistical data processing using Student`s t criterion.It is established that PC-LA is most effective due to its key characteristics: reality and social significance (creating a tangible product that increases responsibility), multifunctionality (encompassing educational, developmental, and teaching aspects), and stimulation of communication (resolving interpersonal conflicts within the team). A structural and functional model of the educational environment that integrates the principles of partnership, synergy, and authenticity was developed. The model includes three interconnected blocks: goal-motivational (forming a social order and group responsibility), technological (activity-based) (implementing the PC-LA cycle, team project work, and Soft Skills training), and diagnostic-reflective (self-assessment, Peer Assessment, group reflection). The study experimentally confirmed the significant positive impact of the model`s functioning, specifically a statistically significant increase in the level of the communicative (by 18.4%) and cooperative (by 15.1%) components of social competence among educational recipients in the experimental groups. This proves that PC-LA, organized according to the principles of partnership interaction (educator–recipient–community), allows the transfer of acquired social knowledge and skills into stable personal qualities. It is substantiated that project-based cultural and leisure activities are a powerful, authentic environment for the development of social competence. The developed model of the educational environment is an effective pedagogical innovation that ensures a systematic approach to forming social competence, meeting the requirements of modern education and societal demands. Perspectives for further research are seen in developing detailed methodologies for tutor support of PC-LA in institutions of higher education, as well as in studying the impact of project activities on the development of social resilience and emotional intelligence of youth in crisis situations.

Стаття присвячена дослідженню актуальної проблеми формування соціальної компетентності здобувачів освіти, необхідність якої зростає під впливом суспільного запиту на соціально адаптовану молодь, здатну до ефективної комунікації, лідерства та командної роботи. Обґрунтовано наявність гострого протиріччя між високими вимогами до розвитку соціальних навичок та недостатньою розробленістю педагогічних механізмів їхнього цілеспрямованого формування в межах традиційної освітньої системи. Виявлено, що проєктна культурно-дозвіллєва діяльність (ПКДД) має значний, але не реалізований системно, потенціал для створення автентичного середовища соціальної взаємодії. Актуальність також підтверджується педагогічною доцільністю, оскільки проєктна діяльність у сфері дозвілля є найбільш природним і недирективним середовищем для тренування соціальних ролей, прийняття спільних рішень і колективної відповідальності, що значно посилює соціальний досвід. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні, розробці та експериментальній перевірці структурно-функціональної моделі освітнього середовища, яке сприяє ефективному розвитку соціальної компетентності здобувачів освіти шляхом систематичного впровадження ПКДД.Методологічною основою дослідження виступили системний, компетентнісний та діяльнісний підходи. Для досягнення мети використовувалися теоретичні методи (аналіз, синтез, узагальнення наукових джерел, зокрема щодо компетентнісного підходу та педагогічних технологій ), а також емпіричні методи, включаючи педагогічне спостереження, анкетування, тестування (наприклад, соціометрія), моделювання для побудови освітнього середовища, а також педагогічний експеримент. Достовірність результатів забезпечено математично-статистичною обробкою даних із використанням t-критерію Стьюдента. Встановлено, що ПКДД є найбільш ефективною завдяки її ключовим характеристикам: реальність і суспільна значущість (створення реального продукту, що підвищує відповідальність), багатофункціональність (охоплення виховного, розвивального та навчального аспектів ) та стимулювання комунікації (вирішення міжособистісних конфліктів у команді). Розроблено структурно-функціональну модель освітнього середовища, яка інтегрує принципи партнерства, синергії та автентичності. Модель включає три взаємопов`язані блоки: ціле-мотиваційний (формування соціального замовлення та групової відповідальності), технологічний (діяльнісний) (впровадження циклу ПКДД, командної проєктної роботи та тренінгів Soft Skills ), та діагностично-рефлексивний (самооцінка, Peer Assessment, групова рефлексія ). Експериментально підтверджено значний позитивний вплив функціонування даної моделі, зокрема, статистично значуще підвищення рівня комунікативного (на 18,4%) та кооперативного (на 15,1%) компонентів соціальної компетентності у здобувачів освіти експериментальних груп. Це доводить, що ПКДД, організована за принципами партнерської взаємодії (педагог–здобувач–громада), дозволяє перевести набуті соціальні знання і вміння у стійкі особистісні якості. Обґрунтовано, що проєктна культурно-дозвіллєва діяльність є потужним, автентичним середовищем для розвитку соціальної компетентності. Розроблена модель освітнього середовища є ефективною педагогічною інновацією, що забезпечує системний підхід до формування соціальної компетентності, відповідаючи вимогам сучасної освіти та соціальному запиту. Перспективи подальших досліджень вбачаються у розробці деталізованих методик тьюторського супроводу ПКДД у закладах вищої освіти, а також у вивченні впливу проєктної діяльності на розвиток соціальної стійкості та емоційного інтелекту молоді в умовах кризових ситуацій.